Відокремлений структурний підрозділ "Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету"

15 грудня відбулася бесіда зі студентами другого курсу спеціальності “Будівництво та цивільна інженерія.

Заступник директора з НР Тетяна Герасимик-Чернова та куратори груп, ознайомили присутніх з особливостями складання заліків та екзаменів, правом на атестацію, перескладанням та формуванням рейтингу якісної успішності групи. Наголосили на дотриманні академічної доброчесності, надали поради та роз’яснення щодо підготовки та проведення сесії.

Сесія завжди стає викликом для студентів, але з правильним підходом та плануванням ви зможете пройти цей період успішно та без зайвого стресу.

Захист курсових проєктів з технології та організації будівельного виробництва, здобувачами освіти групи 42-БЦІ-с спеціальності “Будівництво та цивільна інженерія”

11 грудня 2025 року пройшла зустріч рад молодих учених Волині, організована Радою молодих учених при Міністерстві освіти і науки України спільно з Регіональною радою молодих учених при управлінні освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації. Участь у заході взяли Юрій Шимчук – завідувач відділенням та Сергій Савчук – викладач будівельних дисциплін.

Під час зустрічі учасники обговорили ключові ініціативи та досягнення рад молодих учених у 2025 році, представили успішні практики закладів освіти, поділилися досвідом співпраці та окреслили можливі напрями реалізації спільних наукових, освітніх і грантових проєктів.

11 грудня 2025 року студрада коледжу взяла участь в обласному зборі лідерів студентського самоврядування закладів професійної освіти.

Світлана Юрченко, методист НМЦ ПТО у Волинській області, яка підсумувала діяльність обласної Ради лідерів за листопад 2025 року, проінформувала про участь студентів кожного закладу професійної освіти в обласній благодійній акції “Марафон добрих справ – ми поруч”, погодила із студентами план на грудень, варіанти проведення обласної акції “Ланцюг Єдності-2026”.

На практичній частині заняття під керівництвом інструкторів студенти опрацьовували техніки тайм-менеджменту, вчилися розподіляти питання по їх важливості і терміновості до виконання, працювали в команді над створенням «містечка для життя», де всім комфортно і затишно, визначали промінчики своїх хороших рис характеру

Заняття пройшло змістовно та цікаво!

11 грудня, директор коледжу Анатолій Хомич, взяв участь у ХХ Всеукраїнський науково-практичній (звітній) конференції “Науково-методичне забезпечення професійної освіти і навчання”

10 грудня, викладач коледжу Домальчук Сергій Васильович взяв участь в обласній конференції на тему: “Вплив Голодомору на ідентичність українців”, виступив із доповіддю та поділився досвідом проведення виховних заходів з даної тематики.

Головна мета цього свята – проголошення рівності всіх громадян, що є необхідною передумовою свободи, справедливості та миру.

Практичним психологом Наталією Лопухович спільно із бібліотекарем Надією Корець із здобувачами освіти проведено заняття: “Знай свої права та виконуй обов’язки”.

А також в підсумках Всеукраїнської акції “16 днів проти насильства” студенти створили лепбук, в якому згадуються всі важливі дати акції.

З 1 по 09 грудня 2025 року Офіс доброчесності НАЗК проводить Тиждень доброчесності та закликає усіх охочих долучитись до цієї події.

Тиждень доброчесності має на меті об’єднати тисячі учасників ー школярів, студентів, викладачів та публічних службовців, щоб говорити про цінності доброчесності та формувати культуру прозорості в Україні.

#Офіс_доброчесності_НАЗК

Всеукраїнський Урок доброчесності провела юрисконсульт коледжу Ольга Ланевич.

7 грудня виповнюється 125 років від дня народження Катерини Білокур – геніальної українки, самобутньої художниці (1900-1961).

Чарівний світ її картин заворожує, захоплює. Її ім’я входить до переліку найвідоміших жінок України. Твори Катерини Білокур вразили навіть одного з найвизначніших художників XX століття – Пабло Пікассо, який про творчість сучасників відгукувався переважно зі зневагою, а про Білокур – із захопленням.

У Національному музеї декоративного мистецтва з листопада до 4 січня 2026 р. діє виставка “Тендітна квітка Катерини Білокур”, присвячена ювілею художниці. Виставкова експозиція презентує 11 авторських творів видатної художниці.

“На сороковий рік по смерті Шевченка, на зорі “феміністичного” 20-го століття (ознаменованого “великим цивілізаційним проривом” жіноцтва в усі сфери суспільної діяльності, доти для жінок закриті), історія поставила в Україні повторний експеримент: цим разом геній, народжений у селянській хаті, прийшов на світ дівчинкою. І цілий свідомий вік генія припав на час найбільшої в новітній історії Катастрофи його (перепрошую – її!) народу – такої, перед якою блякнуть усі жахіття, спортретовані в “Кобзарі”. Катастрофи, якій упродовж трьох поколінь приречено було залишатись німою – і для решти світу невидимою. І так само невидимим приречений був залишатися геній. В результаті вийшла одна з найстрашніших митецьких біографій століття. Зрозуміти, розгледіти її в усій її трагічній величі – значить, значною мірою, зрозуміти, що з нами в тому столітті сталось – і якою хворобою був уражений наш дух, досі неспроможний із неї вичуняти.”, – Оксана Забужко.

Народилася Катерина Білокур в с.Богданівка на Київщині. Самостійно навчилася читати і малювати.

“Якби в тому Миргороді 1924 року, де вона, відторгнута радянською системою “принцеса-босоніжка”, стоячи під брамою художньо-керамічного технікуму, в останній надії бути “впущеною” розпачливо кидала свої малюнки через паркан, як мореплавець у море пляшку із запискою (так потім в’язні ГУЛАГу кидали через колючий дріт “листи на волю”, зміст той самий), таки нагодився був якийсь “Сошенко”, який, як вона у своїй безмежній простосердості уповала, побачив би ті малюнки, взяв її за руку і “ввів у храм науки”, де вона нестримно рвонула б уперед і вгору?.. Як склалось би її життя тоді? …

Якби метання молодої Білокурівни мали успіх і їй таки вдалося вирватися з селянок у радянські студентки, вона ще встигла б на той наш, за Хвильовим, “азіатський ренесанс”, – але тоді по ній із певністю тільки й лишилось би, що ще одне ім’я в розстрільних списках: відстрілювали-бо саме таких – “активних”. А її запасу активности – чи, краще сказати, пасіонарности – стало б на чималий населений пункт. І, крім того, – це дуже добре видно з її листів і пізніших про неї спогадів, – вона була трагічно гордою натурою: з тих, які не гнуться – і ламаються тільки вже разом з головою. Якби вона втрапила “в систему”, у роки терору в неї не було б жодних шансів. Тож у виправленій історичною дистанцією ретроспективі можна сказати, що доля якраз була до неї милостивою, коли отак, що називається “одвела”: їй здавалося, що вона “кидалась в усі кінці, як тигра в клітці”, а насправді летіла як метелик на вогонь. Виставивши перед нею непроникне скло й відмовивши їй соціального “шляху нагору” (того “шевченківського”, на який вона так гаряче сподівалася!), доля тим самим зберегла їй життя.”, – @Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко). Більше: есей “Катерина, або Філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії” Оксана Забужко, збірка есеїв “Планета полин”, видавничий дім “Комора”, 2020.

Величезний внесок у справу збереження, дослідження та популяризації творчості Катерини Білокур зробив відомий український мистецтвознавець, дослідник біографій видатних діячів української культури Микола Кагарлицький. Саме завдяки йому світ заново відкрив для себе не лише геніальну художницю Катерину Білокур, а й занурився у світ її епістолярної спадщини, не менш талановитої, ніж живопис. У 2018 р. відбулася презентація його книжки “Квіти мої, діти”, присвяченої Катерині Білокур.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.

Споконвіків українська хустина була одним з найважливіших елементів народного вбрання та невід’ємною частиною української культури. І вже п’ятий рік поспіль 7 грудня українці традиційно відзначають Всесвітній День української хустки.

Цікаві факти про українську хустку

Хустина супроводжувала людину протягом усього її життя. Вона як берегиня роду була з нею від самого народження і до останнього подиху. Застосування хустки в домашньому побуті було досить різноманітним. Хустину використовували:

• коли в родині народжувалась дитина, а також під час обряду хрещення немовляти;

• коли юнак ішов до війська: на проводах мати обов’язково пов’язувала йому хустину, яка мала вберегти сина від усього лихого;

• коли до молодої дівчини приходив свататись парубок: вона, на знак своєї згоди, також виносила йому хустину.

Хустка може чимало розповісти про свою господиню: дівчина вона чи заміжня жінка, ходить вона у веселощах чи горі, зібралась до роботи чи до свята. В українських жінок були святкові хустини, в яких вони ходили до церкви, і буденні, які вони одягали, коли порались по господарству.

Молоді жінки переважно носили хустини світлих кольорів, на жінках старшого віку можна було побачити лише темні, а вдови завжди одягали тільки хустки чорного кольору. Крім того, хустини були різного розміру.

Вишивалися хустки шовковими нитками і лише вручну. Найбільше використовували червоний, синій, зелений та жовтий кольори. Орнамент на хустинах був здебільшого геометричний, а хустки з квітковим орнаментом (квітами рожі, волошок та гвоздик) з’явились аж у 18 столітті. А от українські хустини з зображенням птахів можна зустріти вкрай рідко.

Як бачите, українська хустка ― це не лише головний убір жінки, але й важлива сімейна реліквія, яку передавали з покоління в покоління. Це давній символ жіночої душі, кохання та вірності. Ось чому Всесвітній день української хустки – це не просто ще одне свято в календарі, а важливий внесок у збереження та популяризацію нашого національного надбання.

#День_української_хустки_ДУХ